Ігор Гузь: «В мене немає охорони, я не літаю на гвинтокрилах, тобто мій девіз — депутат має бути доступним до тих людей, які є в окрузі»

imgsize

Пробиваючись у народні депутати, немало політиків забувають про своїх виборців, про обіцянки, дані напередодні, про обов’язки, які їх чекають далі. Часто краяни, які обрали від певного округу свого “слугу народу”, слухають його палкі промови лишень із телешоу і пригадують той день як свято, коли востаннє нардеп відвідував “народ”. Втім є немало обранців, котрі під навалою тотальної критики намагаються бодай щось зробити для своїх земляків і не бояться про це відверто говорити. Якщо є поразка — утворюються шляхи для вдосконалення, якщо є перемога — то з’являються обов’язки. З якими обов’язками впорюється, які обіцянки виконує і які завдання ставить на майбутнє, із “Волинською правдою” поділився народний депутат Ігор Гузь.
– Ігоре Володимировичу, ви уже тривалий час обіймаєте крісло народного депутата. Яких особистих результатів вам вдалося досягти перебуваючи у Верховній Раді? Скільки ви ініціювали проектів законів чи поправок до розгляду в парламенті?

– Питання складне, але я намагаюся бути кращим депутатом, ніж мої попередники. В контексті парламентської зали, тут мені немає рівних, тому що я стовідсотково її відвідую, а це вже більше 230 засідань. В мене найбільше виступів з трибуни і з місця, я намагаюся бути активним. Що стосується законів, то їх здається 27, з яких лише декілька стали законопроектами, але цей процес триває. Що стосується роботи безпосередньо в окрузі, то так само, в мене постійні зустрічі, постійні контакти. Тобто робота моїх приймалень, помічників та фонду “Прибужжя” налагоджена. Ми намагаємося не оминути кожне село, в мене їх 208 в окрузі, намагаємося достукатися до кожного сільського голови, до кожного виборця. Сказати про конкретні результати… тут дуже важко про це говорити, є аналітики. От “Опора” нещодавно випустила свій результат дослідження роботи мажоритарників, тих, хто прозвітували. Тобто людям оцінювати мою роботу, але в цілому, вважаю, я працюю непогано.

– Після того, як ви стали нардепом, що найбільше приємно вразило і розчарувало у роботі Ради і в окремих особистостях?

– Чесно кажучи, мене нічого не розчарувало, бо я вже довгий час був в місцевій політиці. Я дуже рано туди зайшов, в 20 років став депутатом міської ради, відповідно я вже бачив тут і десь дотикався, в тій чи іншій мірі, до всеукраїнського політичного “олімпу”. Тому я бачу у Верховній Раді не тільки ницість і наглість, або дійсно роботу з ресурсами, які мають впливати на те чи інше рішення окремих фракцій чи депутатів, брехню і лизоблюдство, коли людина говорить одне, а думає зовсім інше. Але я вже не вперше з цим всім стикаюся і змирився. Розумію, що це, на жаль, дійсність українського політикуму і намагаюся не вбивати собі це в голову і працювати з командою у визначеному напрямку для людей, для своїх виборців, щоби не підставляти їхній вибір в моєму конкретному окрузі.

– В Раді трапляються і бійки. От нещодавно в студії телеканалу “112” побився Володимир Парасюк із Олександром Вілкулом, як до такого прояву емоцій ставитеся ви?

– Мої виборці ставилися до такого, коли я балотувався, — негативно. Одна з позицій була та, що ти повинен ходити на роботу, бо їм не подобається, що депутати відсутні на робочих місцях, з іншої сторони — це те, що депутати б`ються, ходять по залу, а не сидять і їх шукають. Стосовно бійок, питання дискусійне. Звичайно, що в адекватному парламенті, адекватної європейської демократичної країни, бійки — це неприпустимий момент, це ж все-таки парламент, люди повинні обмінюватися думками дискутувати, приймати рішення консолідовані. Але з іншої сторони, дуже часто, першою чергою “Опозиційний блок”, провокує своїми проросійськими висловами, мало не сепаратистськими, тому що там є такі як Вілкул, є такі як Добкін, там є ще ряд людей, які фактично були організаторами антимайдану, які під`юджували ситуацію на Донбасі, тому часом, от Володя зривається і все інше. Я в цій ситуації, в бійці з Вілкулом, я на його стороні (ред. Володимира Парасюка), більше того, я приїжджав туди до “112”-го, тільки не встиг, бо це вже все закінчилося. Він мені телефонував, щоб виручити, тому що він там був сам… Хоча, ще раз зазначу, що це неприйнятна практика для будь-якого парламенту, для будь-якої країни.

– Ви є заступником голови комітету Верховної Ради України у закордонних справах. Що вдалося власне у цій галузі зробити?

– Якщо говорити про більш конкретні практичні кроки, то цим займається комітет з питань європейської інтеграції, а в нас — це робота з МЗС, це робота з дипломатичними службами, робота з міжнародними структурами, куди входять безпосередньо ПАРЄ, ОБСЄ та інші структури. Плюс — це різного роду реакція на події, які відбуваються в країні, це координація груп дружби, у нас напевно біля сотні груп дружби з іншими країнами, деякі працюють, деякі ні, я за деякі відповідальний як координатор, тому дуже важко сказати про конкретні результати. Звичайно я був співавтором про розрив дипломатичних стосунків і зараз я відстоюю питання введення візового режиму з Російською Федерацією. Інші моменти… вони видні, але я вважаю, що комітет — це цілісність і він достатньо в нас активний, як мінімум я 88% засідань комітету відвідую, хоча я і мажоритарник, безпосередньо, єдиний з комітету, який проживає не в Києві. Всі інші проживають в Києві, тому мені десь часом складніше, але я намагаюся бути дисциплінованим депутатом і членом свого колективу.

– Які ваші відносини із представниками органів влади на Волині? З яких питань найчастіше до вас звертаються представники місцевих органів влади?

– Якщо ми беремо обласний рівень, то з Ігорем Палицею у мене нормальні стосунки, дружні, ми знайшли спільну мову, ми в діалозі. З Володимиром Гунчиком – значно складніша ситуація. Я лишився при своїй думці, що це не ефективний губернатор. Це людина, яка не може і не вміє розставити правильні акценти, це людина, яка не хоче іти на діалог, це людина з якою я зараз не знаходжу спільної мови, зокрема в багатьох питаннях, наприклад по 10-й шахті. Зараз стоїть питання її фінансування, я бачу, що його позиція — це фактично підтримка пропозицій уряду в бюджеті, 20 мільйонів, а це закриття, фактично, замороження шахти. Тому мені прикро про це говорити, але розповідати про якісь інвестиції китайські, які вилами писані — це не підхід. Я можу ще ряд таких моментів назвати, де ми не сходимось. Що стосується органів місцевого самоврядування в мене в окрузі, то я скажу, що зі всіма вибудувана хороша співпраця. Якщо говорити про міських голів, то краще з Петром Саганюком – мером Володимира, менш інтенсивна робота з Віктором Сапожніковим – мером Нововолинська, нормальна співпраця з мером Любомля, селищним головою Іванич. Якщо брати районні ради, то Володимир-Волинська рада, там більш активна робота моя з керівництвом, на жаль трошки складніше з представниками “Свободи” в Іваничівському, Любомльському районах, тому що є політичне нашарування в цій співпраці. Хоча я намагаюся їх уникати, але в цілому в мене основна робота йде з сільськими радами, сільськими головами чи керівниками об`єднаних територіальних громад. Я не можу назвати жодного керівника, з яким у мене є конфлікт, тобто ми можемо не сходитися у якихось політичних питаннях, це дуже рідко, бо у своїй роботі я декларую, що політика буде перед виборами у передвиборчій кампанії, а наразі — це робота і ми повинні вирішувати спільні проблеми, а проблем маса. Тому, я думаю, що співпраця в мене непогана.

– На якому рівні відбувається ваша співпраця із мерами, вони можуть вільно зателефонувати до вас з приводу якихось питань, попросити чогось?

– Я мав досвід двох виборчих кампаній, одна в 2012 році в Ковельському окрузі, інша в 2014-му. Близько 10 тисяч візитівок з моїм прямим номером телефону я роздав виборцям і я не змінив номер телефону і мені щодень телефонують виборці. Я їм передзвонюю і потім направляю їхні питання на приймальню, на помічників. Те саме й з керівниками органів самоврядування, з депутатами. Всі мають мій прямий номер телефону і тому в нас іде контакт з міськими головами, першою чергою телефонічний. Є питання, є проблеми — мені телефонують і я реагую. У нас дуже динамічний контакт з різних питань, я намагаюся сповідувати гасло відкритості і комунікабельності, я не думаю, що зі мною важко зв`язатися, доступитися, в мене немає охорони, я не літаю на гвинтокрилах, тобто мій девіз — депутат має бути доступним до тих людей, які є в окрузі, зокрема в органах місцевого самоврядування й до виборців.

– Ще не так давно ви з трибуни у ВР яро виступали за усунення з посади голови Волинської ОДА Володимира Гунчика, хоча він себе проявив досить ефективним керівником. Втім останнім часом ця тема затихла, тож чи не було у цьому вашого особистого інтересу?

– Я політик і так як в мене немає співпраці і він не хоче на неї іти, то я зацікавлений, щоб на місці голови ОДА була інша людина, з якою можна було б ефективніше працювати, зокрема мені і моїй команді. Тут немає ніякого секрету, це нормальні політичні моменти. Що стосується того, що тема затихла, дійсно, пік її був в березні-квітні, я її розгойдував і це було видно у ЗМІ. Але за моєю інформацією, Президент був готовий змістити Володимира Гунчика і навіть були пропозиції окремим політичним фігурам зайняти це місце, які відмовилися взяти на себе відповідальність. Не можу говорити, що це за фігури, але я це знаю, тому Президент сказав: як не можете і не хочете, то які питання до мене?! Тобто далі буде мій вірний васал Володимир Гунчик.

– Ви би хотіли очолити область?

– Ні. Я не готовий до цього, мені на сьогоднішній день більше подобається робота народного депутата. Я не приховую від ЗМІ і своїх виборців, що у випадку перевиборів, я знову буду балотуватися, тому що все-таки, ця робота більш політична і вона для мене більш притаманна. Хоча, можливо, через якийсь період часу, все-таки у мене досвід 14-ти років роботи у депутатському корпусі: один раз міської, двічі обласної, тепер Верховної Ради, тому можливо згодом, колись… але зараз мої плани, моєї команди далі представляти інтереси виборців мого виборчого округу в парламенті.

– Якщо уже заговорили про губернатора, то він часто говорить про лобіювання перед міністрами добудови шахти №10 у Нововолинську. Ви відстоюєте у ВР це питання і яка ваша особиста позиція щодо майбутнього волинських шахт: їх закриватимуть чи ні?

– Болюче питання, бо в Нововолинську 4 тисячі з гаком шахтарів і якщо шахти будуть закриті і 10-та — закрита, то місто, я не можу сказати, що чекає колапс, але будуть достатньо великі проблеми в плані зайнятості, податків і так далі. Дійсність така: 1-ша і 9-та будуть точно закриті і всі це розуміють. Шахта “Бужанка” – виставлена на приватизацію, ніхто не хоче її приватизувати, тому питання лишається відкритим, що з нею буде. З 10-ю ще складніше, тому що логіка моя наступна: якщо в 2015 році було виділено 200 мільйонів, з яких 148 було реалізовано на будівництво шахти, в цьому році виділено 100 мільйонів, з яких ще 50 мають використати цього року, то яка логіка не продовжувати фінансувати?! Передбачити 20 мільйонів — це фактично консервація. Тому виклик для мене при підготовці бюджету 2017-го року — це збільшення суми коштів рівно на один нуль, тобто з 20 до 200 мільйонів. Про це знає Володимир Гройсман, про це знають всі ті люди, які зацікавлені, в тому числі й міністр Насалик (ред. – Міністр енергетики та вугільної промисловості України). Я надіюся, що мені вдасться. Якщо ні, я чесно скажу, я готовий особисто вдаватися разом з шахтарями до радикальніших кроків і мене не спиняє, що я член коаліції. За цю шахту я буду стояти, тому що в мене є тільки один аргумент — документ на один листок, це сума коштів, яка виділялася щорічно на будівництво шахти з 1979-го року по 2016. Тобто це мільярди і розуміємо, який був курс в 96-му році, вже не кажу про 89-й, там ще рублі були. Це злочин – все це закопати, тому що консервація шахти — фактично її закриття. А завтра підняти і знову почати її будувати буде значно важче, тому яка логіка була 26 років її будувати, а сьогодні законсервувати і 30 мільйонів тон покладів, які там є, не дати українській економіці — це нелогічно. Інше питання: можна дискутувати до безкінечності з приводу рентабельності цієї шахти, але вона точно рентабельніша, ніж ті, що є зараз, тому що вона нова і там дійсно 30 мільйонів покладів вугілля. Тобто це черговий виклик, який щобюджету, вже третій рік, стоїть для мене і ми будемо боротися.

– Нині у топі найактуальніших питань – децентралізація. Ви підтримуєте таку реформу і що ці нововведення можуть дати Волині?

– Перше, є у нас сотні сільських рад, які не можуть самі себе утримати, навіть на зарплату. Це неприпустимо і це говорить про те, що ці сільські ради не самодостатні. Друге — треба об`єднуватися в більші і треба починати крутитись і шукати додаткові ресурси, зокрема новооб`єднаним громадам, керівникам цих громад. Я цей процес підтримую, я вважаю, що його не спинити, він уже запущений але є важливе “але”: це те, що об`єднання голого з босим нічого не дасть. Якщо хтось думає, що два чи три села бідненьких, де голови не працювали, не шукали інвесторів, не шукали тих, хто буде обробляти землю, якщо вона більш-менш нормальна для сільськогосподарської діяльності, а в нас вся земля, навіть на Поліссі, може використовуватися, то просто сумування нічого не дасть. Тому, я підтримую в окрузі цей процес. Я підтримував створення Устилузької, Зимненської громади. Зараз Литовеж, Поромів, Павлівка — це фактично ми завершуємо Іваничівський район. Вишнівська і Любомльська громада там ще лишається, і напевно Рівненська, тому фактично мій округ є передовим в області зі створення громад. Я його підтримую і буду далі підтримувати, хоча я не кажу, що це панацея, тому що саме механічне об`єднання окремих сільських рад в громаду нічого не дасть. Треба, щоб це був поштовх, хоча держава з кожним роком віддає все більше ресурсу на місця, хоча частково й повноваження, бо декому хочеться, щоб віддавали тільки ресурс, а повноваження не давалися, але так не буває. Тому повинен йти паралельний процес і він іде, але не має бути зашкалювання. Тобто децентралізували на 10 мільйонів бюджет і на 10 мільйонів дали повноважень, ну тоді в чому річ, це ж не децентралізація, місцеві бюджети не отримують додаткових коштів.

– У рамках децентралізації прийнятно, коли міста будуть поглинати навколишні села, так як це відбувається сьогодні на прикладі Луцька?

– Жодне місто ще нікого не поглинуло і це великий мінус, бо якщо в Ковелі, за моєю інформацією, було таке планування, що там достатньо землі для розвитку інфраструктури, будівництва житла, для підприємств індустріальних, парків, чого завгодно, то уже в Луцьку її немає. Але станом на сьогодні, ще жодне місто не долучило до себе жодне село. Я бачу, що цього не буде, тому що згідно закону, при такому об`єднанні повинні бути нові перевибори. Хто хоче з міських голів піти на ці вибори, в мене є сумніви. Думаю, що ніхто з, принаймні, міст обласного підпорядкування і обласного центру. Але в цілому, я розумію жителів цих громад, тому йде добровільне об`єднання, що їх не заставляють об`єднуватися з Луцьком. Якщо колишні Маяки, а сьогодні Княгининок, об`єднується з Рокинями — це їхній вибір, вони не йдуть до Луцька, вони створюють свою громаду, будь ласка, керуйте. Якщо Прилуцьке і декілька інших сіл дискутують з приводу об`єднуватися чи ні — це їхній вибір, але для обласного центру, очевидно, потрібна земля. Хтось каже, для дерибану депутатами — це інша сторона, але й для розвитку, тому що місто без землі не може розвиватися. Все-таки навколо Луцька є досить багато землі, яка повинна використовуватися, але знову ж таки, це шлях на зустріч і сільських громад, і міської ради. На жаль, поки місто програло в цьому контексті, бо їм було б дуже просто перед виборами, рік тому, об`єднатися як мінімум з одним селом і тоді фактично це вже була б об`єднана громада, яка могла би надалі долучати до себе інші громади уже без виборів. Але поки ситуація складна.

– Продовжуючи тему реформування: ваша позиція з приводу закриття малокомплектних шкіл в області та фінансування профтехучилищ за рахунок місцевих бюджетів? Чи не завелике навантаження держава “перекинула” на місця?

– Якщо в школі дві-три дитини, то на жаль, хочеться це комусь чи ні, ця школа не буде мати перспективи. Якщо в школі 23 дитини, а не 25 і школа нова і громада хоче відстоювати, таку школу треба зберігати. Ми ще бачимо важливу проекцію, якщо дітей немає взагалі на наступний рік, значить — криза, але якщо вони є, то я буду на стороні батьків, на стороні такої школи, що її не можна закривати. Тому тут не можна підходити під одну копірку, під один шаблон. Що стосується навантаження на місцеві бюджети, з ПТУ було неправильно. Це була помилка, першою чергою президента, який понаднормово не підписав відповідний закон, який ми проголосували, стосовно фінансування сфери профтехосвіти. Моя думка така: управління профтехосвітою треба дати на місця. Стосовно фінансування, наприклад, держава фінансує 50%, 25% – місцевий бюджет і 25% – обласний. Це було б на цьому етапі нормально. Тобто половину фінансування спустили на низи, дали управляти не тільки ж кадрами, дали управляти майном, землею, дали управляти питаннями спеціальностей, які потрібні. В Нововолинську наприклад потрібні одні спеціальності, Ковелю — інші, Луцьку — інші… Тому з ПТУ є питання, зі всім іншим — треба влагоджувати, з питаннями пільгових перевезень і так далі. Є нюанси, кожен перетягує ковдру на себе і центральна влада хоче собі викроїти додаткові ресурси і скинути це на місцевий бюджет, місцевий бюджет хоче додаткові ресурси сам розподіляти і не витрачати на те, що “скидає” державний бюджет. Ну ця дискусія буде йти вічно, тобто тим буде мало завжди, і тим мало і так далі.

– На Волині планують створити 4 госпітальні округи (Луцький, Ковельський, Нововолинський та Камінь-Каширський). Нещодавно, перебуваючи у Луцьку, ви говорили про те, що ініціюватимите створення ще й Володимир-Волинського госпітального округу. На вашу думку це доцільно, адже фахівці кажуть, що потреби створювати додатковий округ у 20-ти кілометровій зоні від Нововолинська не варто…

– Тут можна дискутувати. Я відстоював і відстоюю це питання і буде моя зустріч з паном Зубком (ред. – Геннадій Зубко – Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства) з цього приводу і з Міністром охорони здоров`я Уляною Супрун. Аргумент простий — це два великих міста. Володимир — це місто, де розміщена бригада, де буде ракетно-зенітний полк, де Устилузька митниця, тому я думаю, що до Володимир-Волинського округу можна приєднати частину Турійська або весь Турійськ, можливо частину Локач, Іваничі і сам Нововолинськ. Тобто, в принципі, і географічно і структурно, я думаю, що це абсолютно підходить для області, і першою чергою, бо там розміщена бригада, яка буде потребувати особливого підходу. В перспективі, я так розумію, нашу бригаду розглядають як бригаду, яка буде одним з форпостів на україно-білоруському кордоні і не тільки розміщуватися в Володимирі, але й прикривати в перспективі цей кордон, бо ми знаємо, що Білорусь — це союзник Росії, тому тут є загроза. Тому я за це, аргументую і добиваюся, як воно буде — подивимося.

– Днями Міністерство юстиції оприлюднило роз`яснення щодо ситуації зі стягненням житла в рахунок боргів за комунальні послуги. Ясна річ, що послуги ЖКГ стрімко зростають, а зарплатня в українців майже не змінюється. Ви підтримуєте позицію Мін`юсту з цього питання чи все ж таки відстоюватимете накладення мораторію на подібні рішення?

– Це складне питання. З однієї сторони є житло людини і є кризові ситуації різного характеру. Тому я за те, щоб все-таки був якийсь мораторій на це стягнення найближчим часом — це моя позиція. Але я відверто кажу про те, що є люди, які мають великі достатки, які не платять по 5-7 років за комунальні послуги, ну що тоді робити?! Таким чином можуть сотні, тисячі, десятки тисяч, мільйони людей не платити і тоді буде колапс. Я, першою чергою, кажу, що дуже часто не платять не ті, хто не мають, якраз ті, хто не мають, або мають низькі достатки, намагаються платити, шукають, позичають, а є люди, які просто нагло не платять. Таких випадків є багато, що з ними робити — треба шукати варіанти. Ну але наразі я за те, щоби все-таки був мораторій на такі речі, бо це вибухонебезпечно і треба пробувати шукати інший варіант.

– А як щодо мораторію на продаж землі? Ви виступаєте за його продовження чи якомога швидше скасування?!

– Я за те, щоб він був продовжений. В перспективі ясно, що ми маємо відкрити ринок землі і це однозначно, найближчим часом, я думаю. Але, перше, переживемо кризу — тоді ціна землі збільшиться, друге — ми маємо позбутися всіх корупціогенних чинників, як то можливість купити мільйони гектарів китайцями чи росіянами за підставними фірмами. Тобто все-таки випрацювати так, бо ви знаєте, щоб ми не робили – завжди корупція зжирає ці ініціативи і десь знаходить шпаринки. Тому це треба убезпечити і поставити дуже серйозні запобіжники. Тобто станом на сьогоднішній рік, я думаю, ми поки не готові, але треба все робити для того, щоб була законодавча база, для того, щоб були ці запобіжники і досвід інших країн. Ми їх знаємо, я от був в Литві не так давно, там пройшла реституція, ті, що мали землю до 1944-го року, відповідно, їм землю повернули, яка була в їхній власності. Там немає проблем, ніхто її не викупив, ніякі китайці, ні росіяни і все більш-менш гаразд. Тому треба тут аналізувати, розуміти і дивитися по ситуації.

– Перейдемо до теми історичної… Для участі в 75-х роковинах жертв розстрілів у Бабиному Яру до України прибув Президент Держави Ізраїль. Він заявив, що українці причетні до розстрілів та знущань над євреями. На його виступ, який згодом охрестили, як плювок в душу українцям, не відповіли ані депутати ВР, ані міністри, ані президент. Чому така стримана реакція в українських політиків на такі зухвалі заяви?

– Не всі промовчали, виступали й з трибуни Верховної Ради. Ніхто мовчати не буде, це наша національна гідність, Президент Ізраїлю, або ті, хто йому писали цю промову, бо я думаю, що це не він придумав, вони не просто помилилися, вони спровокували конфлікт міждержавний, тому що не треба давати оцінку нашим історичним дійсностям. ОУН УПА визнана на державному рівні, слава Богу, вперше за ці багато-багато років незалежності і для мене тут нема ніякої дискусії. ОУН УПА — це борці за волю України, хоча це була війна і були різні моменти, і євреї мали різні моменти і україно-польський конфлікт… Тобто, в цьому котловані і ріках крові, на жаль, було різне, але це могли бути якісь індивідуальні дії українців, як і в білорусів і євреїв, поляків і кого завгодно. Але, що стосується діяльності ОУН УПА, то це абсолютно буде мною відкидатися, жодних не може бути нюансів в цьому плані, тому тільки борці за волю України і крапка.

– Подібний тиск на Україну нещодавно здійснила й польська сторона, коли Сейм Польщі визнав Волинську трагедію геноцидом проти їхнього народу. Втім, усі знають, що у той час постраждали й тисячі українців. Чому від вас, як вихідця з Волині, завжди налаштованого націоналістично, не було чути ніяких заяв з цього приводу?

– Ви не чули, хтось чув, бо я був співавтором як заступник голови комітету у закордонних справах, постанови Верховної Ради з цього приводу, цього мені достатньо. Моя позиція така: той, хто мене запитує, журналісти, коли мене запитують, я кажу, що Польща не права, не треба розгойдувати цю ситуацію, бо це справа істориків і справа науковців давати оцінку, а нам треба жити в добросусідстві. Тому я не хочу сприяти розгойдуванню цієї ситуації, навіть зараз, коли за останній місяць зруйновані десятки могил і монументів воїнам УПА на території Польщі. Мій помічник Сергій Годлевський на наступному тижні їде з групою молоді відновлювати могили українців, різних – ми не говоримо за УПА тільки на території Холмщини. Це наш такий внесок, а ця акція “Пам`ять без кордонів” триває ще з 2002 року. Я нею, зокрема, займаюся, тому це наш погляд на цю проблему, але ще раз кажу, нас намагаються провокувати, там нищать — щоб ми тут нищили. Я спілкувався з польськими колегами, з депутатами їхнього Сейму, послами, я говорив про це: “Хлопці, ви зробили такий крок, він помилковий, але давайте вже, згортайте всю цю ситуацію і не треба її нагнітати”. Ви ж бачите, що відбувається. Фільм “Волинь” зараз вийшов на екрани, він далеко не проукраїнський і я знаю, що в Україні є думки зняти художній фільм про всю цю ситуацію з нашої точки зору… Це все веде в нікуди, тому що це була складна історія, це історія, яка пройшла через долі людей і через долю моєї сім`ї, тому що мою сім`ю виселили з Холмщини. Фактично я холмщак, бо мій дід звідти, прадід, по материній лінії, тому це мої корені. Але я вважаю, що в сучасних умовах треба все-таки намагатися це віддати історикам і науковцям. Тому я намагаюся не під`юджувати цю ситуацію, але відповідь ми будемо давати і вже дали постановою Верховної Ради, яку прийняли.

– Перед парламентськими виборами у 2014-му ваш лозунг звучав як “Ігор прийде-порядок наведе”. Навели порядок?

– Ну це не мій передвиборчий лозунг, це був лозунг з суботи на неділю перед виборами, коли виборча агітація була заборонена. Тут з`явилися плакати, які прямо не закликали до підтримки того чи іншого кандидата, але опосередковано всі розуміли, що це за Ігор, хоча там не написано було, що Гузь. Я думаю, що виборці розставлять всі крапки над “і” в цьому контексті. Я можу говорити про те, що я зробив, що не зробив, але депутат-мажоритарник в своєму окрузі не може створити рай, коли в країні складна ситуація. Тому ще раз кажу, виборці дадуть оцінку моїй виборчій програмі, моїй діяльності, тому в мене тут сорому і комплексів немає. Я йду до людей і спілкуюся з ними, сотні зустрічей проводжу, ще ніхто не послав мене, не плюнув мені і руку не підняв. Скрізь є дискусії, часом жорсткі, але всі визнають єдине — депутат активно працює в окрузі, намагається вирішити питання, щось вдається, щось ні, є люди і не задоволені, так повинно бути, бо це демократія. Я не претендую на стовідсоткову підтримку, на минулих виборах мене підтримали 30% виборців тих, які прийшли на виборчі дільниці, 70% не підтримали, хоча в мене був суттєвий відрив від другого місця. Тому — подивимося. Наступні вибори, позачергові чи чергові, розставлять крапки над “і” і тоді на це питання суспільство і я почуємо відповідь.

– Але серед усього, якщо конкретизувати, що вам вдалося зробити в окрузі?

– Першою чергою вдалося те, що депутата побачили і його команду, тепер немає такої стіни між виборцями і депутатом, тому що ці канали комунікації створені. Це мої об`їзди, це фонд “Прибужжя”, це мої приймальні, це насправді дуже важливо, тому що до мене уже близько 3 тисяч звернень надійшло по різним питанням і моя команда юристів працює над цим. Що стосується 10-ї шахти, то принаймні два роки я своєю головою розбивав цю стіну нерозуміння і пробивав ці гроші. Що стосується додаткових коштів, то я можу сказати, що в минулому році я залучив 5, 2 мільйона гривень в округ — це тільки субвенція на соцеконом розвиток. В цьому році вже 17 мільйонів надійде, можливо до кінця року і 20. Я вже не кажу за дороги… от зараз є 12 мільйонів, по 6 в Любомлі і Володимирі. Є багато інших питань, які піднімаю і які стосуються окремих сільських рад, окремих брифінгів. От останні брифінги — це пенсіонери системи МВС, яким недораховують пенсії, це питання озвучене на парламенті, всі звернення дані; це питання малокомплектних шкіл, що дітей змушують вчитися на інплані вдома, коли існує школа в їхньому селі; це питання фермерів, які скаржаться на те, що держава в десятки разів підняла плату за землю під господарськими спорудами і так далі. Я постійно звітую, я публічний, буде мій звіт в кінці жовтня за два роки моєї діяльності. Фонд “Прибужжя” і наші соціальні акції… от останнє: ми закликаємо воїнів АТО податися, хто має можливість, це жовтень, але відпочити на базі “Nester-House” на березі Світязя, це безкоштовно. Так само мамограф — це для жінок, які хочуть перевіритися стосовно раку грудей, це безкоштовна наша акція спільно з онкодиспансером, зараз їздить по районах. Сотні, уже тисячі жінок пройшли це обстеження і дуже вдячні, що ми трошки вклалися в допомогу цьому процесу, що не треба їздити до Луцька. Я можу багато говорити, але все це насправді комплекс, командна системна робота, бо ми дійсно побудували систему і я намагаюся бути системним політиком.

– З якого приводу до вас найчастіше звертаються люди, чого найбільше просять?

– Фінансова допомога. 46% звернень — це фінансова допомога. Але по мірі можливостей працюємо, нещодавно от в Зимному я з командою допомогли покласти бруківку, це наш внесок. Я працюю з бізнесменами, може це не мій прямий обов`язок, але ми, таким чином, працюємо. Був у Старовижівському районі — це не мій округ, але моє рідне село Смідин і я там пробую трошки розворушити ситуацію по створенню громади й по інших питаннях. Працюємо.

– Завершиться депутатська каденція, будете знову штурмувати свій виборчий округ?

– 100%. Наразі жодних нема моментів, я про це декларую, говорю. Я вважаю, що маю право сьогодні звертатися до виборців про підтримку, в мене є мотивація, в мене є бажання, в мене є імпульси, тому жодних перешкод для цього ні психологічних, ні морально-етичних, ні політичних у мене немає. Тому очевидно, буду далі змагатися за довіру виборців.

– З останніх подій в області… ви разом з Ігорем Палицею здійснили заплив Великим Згоранським озером. Говорили, що це не піар-хід, а популяризація здорового способу життя, але чи не символізує ваш заплив входу у спільну “політичну” течію із головою Волиньради?

– Поки нічого це не означає, це означає, що ми маємо діалог, ми спілкуємося, ми маємо багато спільних точок дотику з приводу розвитку області і це нормально. Це добре, я вважаю, що є таке порозуміння. Що буде далі, які будуть політичні розклади, ну політика на те і є, що вона розставить крапки на “і”, коли це буде потрібно. Наразі ми спілкуємося як голова обласної ради і як народний депутат, не просто спілкуємося, а дивимося на різні моменти, зокрема, в моєму окрузі і так далі. Тому далі буде видно.

– Насамкінець, питання особистого характеру, яке цікавить багатьох жінок і дівчат, адже багато хто вважає вас завидним нареченим. Що вас у на сімейному фронті?

– Не треба мене вважати завидним нареченим, тому що я одружений чоловік і крапка. А все інше я намагаюся не коментувати. В мене принцип такий: стосовно політичного життя – будь-які питання, особистими моментами, я вважаю, люди мають право цікавитися, люди читають таблоїди різного характеру, але це не мій підхід піднімати це питання на порядок денний. Я і так є в політичному медіа-просторі і мені цього вистачає. А пліткарі і все інше… ну без цього ніяк, тому що це супроводжує будь-якого політика, в тому числі і мене.

На завершення розмови, Ігор Гузь привітав колектив “Волинської правди” із 10-ю річницею від дня заснування першого незалежного інтернет-видання. Щиро дякуємо за теплі слова!

Текст вітання передаємо без змін: «Щиро вітаю трудовий колектив «Волинської правди» з 10-річним ювілеєм. Я постійно читаю новини наших волинських сайтів, а ваше видання – одне з перших почало інформувати волинян через Інтернет, і завоювало своїх читачів. Бажаю «Волинській правді» цікавих тем, гострих новин, мільйонну кількість відвідувачів та оптимізму!».

Розмовляла Ілона КАРПЮК

Джерело: Інтернет-видання “Волинська правда”